Боков Андрій Олександрович
Андрій Боков: «Йдучи на завдання ти маєш думати про побратимів, чиє життя залежить від твоїх дій»
Андрій народився 24 лютого 2024 року в селі Антонівка Долинського району в сім’ї Наталії та Олександра Бокових. Він був молодшим сином у батьків та братом у сестри Олі, яка старша від нього на 4 роки.
У 2008 році сім’я переїхала до міста Долинська. Тут Андрій пішов до школи, навчався в загальноосвітній школі №2 імені Макаренка А.С..
«Пам’ятаю Андрія зі школи з незмінною посмішкою на обличчі, дуже веселий хлопчина був, — згадує свого учня вчителька Людмила Шапранова, — Він захоплювався спортом, любив уроки музики та образотворчого мистецтва, біології і географії, літератури. Дисциплінований учень, завжди реагував на зауваження. Траплялось таке, що не виконав домашнє завдання. І така у нього посмішка чарівна, що неможливо сердитися. Відразу починав обіцяти, що виконає до наступного разу. А от якщо вже пообіцяв щось — то обов’язково виконував, він був людиною слова».
Вчителька пам’ятає, як активно Андрій брав участь у всіх позашкільних заходах, вечорах, змаганнях. Якщо це був вечір присвячений святу 8-го березня, то Андрійко перетворювався у галантного кавалера. Завжди у нього складались гарні товариські стосунки з різними дітьми в класі: як зі спокійними, так і з бешкетниками, з хлопцями і дівчатами.
Після закінчення 9-го класу у 2017 році, вступив до Знам’янського професійно-технічного училища №12. Яке закінчив у 2020 році, крім свідоцтва про повну загальну освіту отримав Диплом кваліфікованого робітника та дві професії: слюсар з ремонту рухомого складу й помічник машиніста електротяга.
Вчителька Людмила Шапранова згадує, що востаннє зустріла свого учня перед тим, як його призвали на строкову службу до лав ЗСУ. Йшла на роботу, а Андрій ішов їй назустріч в сторону військкомату. Дуже зрадів, обійняв, привітався, повернувся в протилежну сторону, щоб провести її до школи. Розповів, що збирається служити і що планує в майбутньому підписати контракт. Вчителька просила його подумати, перш ніж зробити такий крок. Адже тоді ще тривала АТО і солдат-контрактників періодично направляли для захисту країни в зоні ведення бойових дій. Але Андрій запевнив її, що він про це знає і готовий до цього.
13 квітня 2021 року Андрія призвали на строкову службу до ЗСУ. Після проходження навчання в Центрі підготовки, його спрямували до військової частини 1493, що базувалася в місті Чоп Закарпатської області. Йому довелося служити на кордоні одразу двох суміжних з Україною держав. Тут, на кордоні він зустрів повномасштабне вторгнення.
15 липня 2022 року підписав контракт. А 3 лютого 2023 року Андрія Бокова переводять до військової частини 9938 Луганського прикордонного загону ім. Героя України Євгена Пікуса. З грудня 2022 року і по травень 2023 виконував бойові завдання в складі штурмової групи в місті Бахмут на Донеччині.
Тут він познайомився з оператором БПЛА Владиславом Золотарьовим, який запросив Андрія до себе помічником. «Спочатку з Андрієм ми не відразу порозумілися, — розповідає Владислав, — Ми познайомилися в Бахмуті і по відношенню до мене він був сповнений якихось протилежних та спонтанних думок, із-за чого у нас час від часу виникали непорозуміння. Але з часом ми потоваришували і наша дружба лише міцніла. Нам багато чого довелося пережити разом: як випробувань, так і радісних хвилин, про які я пам’ятатиму завжди.
Я пишаюся тим, що в мене був такий друг. І бажаю кожному в житті зустріти свого Андрія. Який знайомить вас зі справжнім життям і показує, що таке справжня довіра. Така довіра, яка складається між друзями і на яку ми заслуговуємо, яку не здатні зламати зовнішні обставини.
Одного разу, коли я знаходився в надзвичайно жорстких обставинах і здавалося, що світ навколо мене вже зруйнований і ось-ось він придавить мене, Андрій сказав мені фразу, яку я пам’ятатиму все життя: «Ти що, слабак?». Ці слова в моїй голові спливають кожного разу, коли в мене виникає бажання здатися. Навіть після своєї смерті, Андрій змушує мене стати сильнішим і здолати все те, що нависло наді мною».
Після виходу з оточення під Бахмутом, Андрій Боков пройшов курси операторів безпілотних літальних апаратів. В листопаді 2023 року отримав сертифікат пілота БПЛА «Вампір».
Далі, в якості пілота «Вампіра», виконував бойові завдання в різних місцях Донецького напрямку.
«Після мого переведення, Андрій став першим з ким я познайомився і якось дуже швидко зійшовся з ним. Його бойовий позивний «Маквіні», — розповідає побратим з позивним «Бєс» — Вже на другий день знайомства ми з ним поїхали покататися на «тачці» шефа. Розговорилися і зрозуміли, що маємо багато спільних вподобань: музика, фільми, схожі приколи тощо. Якщо випадала можливість поспілкуватися — то ми могли говорити з ним годинами і нам це не набридало і щоразу знаходилися нові теми, які нам цікаво обговорювати і почути думку один одного.
Андрій мені давав дуже багато корисних і важливих порад. Він говорив мені: «Якщо ти там (ред. на передовій) — то багато залежить від твоєї другої половинки, від її підтримки. Будь-яка сварка — відображається на твоєму стані, ти накручуєш себе, вигадуєш собі різні варіанти розвитку подій, а мусиш думати про те, як зберегти життя побратимів».
Якось нам потрібно було виїжджати на завдання. А я напередодні посварився зі своєю дівчиною і мій душевний стан був відверто розхристаний. Андрій подивився на мене і сказав: «Я з тобою сьогодні нікуди не поїду. Ти зараз не воїн». Я обурився, мовляв, як це не поїду, чому так. Він сказав мені слова, які я запам’ятав на все життя: «Якщо від тебе залежить життя твоїх побратимів — ти маєш думати лише про них, про те щоб вивезти їх живими. Ніякі особисті проблеми не мають вибивати тебе з колії».
Якийсь час я працював у їхньому підрозділі водієм і їздив хлопців забирати з позицій. Зазвичай, всі після завдання йдуть відіспатися та відпочити. А Андрій разом зі мною розвозив всіх хлопців, а потім ми з ним пили каву і довго ще розмовляли».
Свої останні бойові операції старший сержант Андрій Боков проводив на Сіверському напрямку. Загинув поблизу села Виїмка Донецької області 10 вересня 2024 року внаслідок удару з FPV-дрона.
Нагороджений медаллю «За військову службу Україні», та нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону».
«Мені зараз дуже не вистачає Андрія, — говорить «Бєс»,— коли мені потрібна чиясь підтримка чи порада, я беру його фото ставлю перед собою і подумки з ним розмовляю. Знаю, що в будь-якій ситуації він дав би мені слушну пораду».
Владислав Золотарьов: «Такою людиною неможливо стати, такими народжуються. Я дуже вдячний його мамі за те, що виховала в ньому гідність. Навіть після його загибелі люди пишаються тим, що знали його особисто. Андрій в моєму серці — найкращий друг, який був в моєму житті, якого мені пощастило зустріти в цьому складному світі».
