Величко Максим Юрійович
Максим Величко знаходив вихід в найтяжчих ситуаціях
Максим народився в селі Седнівка Устинівського району. Батьки Юрій та Наталія мали ще старших дітей: доньку Юлю та сина Олега. Сім’я заробляла на життя переважно веденням особистого селянського господарства.
Максим ріс непосидючим, веселим та жвавим хлопчиком. Юлі, як найстаршій доводилося приглядати за молодшими братами. «Дехто із моїх знайомих дивувалися, що незважаючи на значну різницю у віці ми дружили навіть у дитинстві, — розповідає Юля, — у мене з Максимом різниця у віці в 13 років, Олег старший від нього на 3 роки. Я вже і школу закінчила, але щотижня бувала в Седнівці і зв’язок з сім’єю та своїми братами в мене не переривався»
Юлія розповідає, що у Максима в дитинстві ніби здатність така була — притягувати до себе якісь нещастя. Якось йшов до школи взимку. І на підвісному мості через річку Інгул, спіткнувся і впав у річку разом з портфелем. Сильною течією його протягнуло кілька метрів, поки він не потрапив ногами на мілину і не зміг вибратися на берег.
І подібних випадків траплялося з ним безліч.
Змалечку хлопець захоплювався розбиранням і складанням різних механізмів. Навчився ремонтувати велосипеди, мотоцикли. Постійно в його кишенях знаходили якісь різноманітні деталі, дроти.
Брат Олег згадує, як разом з Максимом їздили околицями села на велосипедах, як колись їхали з Долинської до Седнівки вдвох на мотоциклі та перекинулися.
Проте згодом Максим навчився віртуозно їздити на мотоциклі. Як справжній гонщик по бездоріжжю та складній місцевості. Дуже мріяв придбати собі дорогий спортивний мотоцикл.
«Максим був дуже комунікабельним, — розповідає Юлія — він легко знайомився з різними людьми і швидко знаходив про що з ними можна поговорити. Він мав друзів серед дітей, які радісно віталися побачивши його на вулиці. І дружив з людьми, які набагато старші за нього. З усіма знаходив про що поговорити. Завжди був готовий всім допомагати. І це стосувалося не лише рідних: батьків, сестри чи брата. Будь хто із сусідів чи односельців міг підійти і попросити про допомогу — Максим не відмовляв нікому».
Дуже любив тварин, особливо собак і котів. Яке б кошеня не прибилося до їхнього дому — просив його залишити. Годував, лікував. Сестра розповідає, що і досі в її домі живуть котики, яких приносив їй молодший брат.
Після закінчення школи навчався в Долинській в училищі, де здобував професію кухаря.
Познайомився тут з Надійкою, своєю майбутньою дружиною. «Ми познайомилися завдяки інтернету, — згадує дівчина, — я виклала історію в інстаграмі, він її прокоментував, зав’язалася переписка. А потім вирішили познайомитися і побачити одне одного наживо. Через деякий час знайомство з інтернету переросло в реальні стосунки».
Далі хлопця призвали на строкову службу в армію. Служити довелося йому в Запорізькій області. Надя чекала свого коханого зі служби.
Максим продовжував відточувати своє вміння ремонтувати мотоцикли. Придбав собі мотоцикла, що вже був у використанні, замінив на ньому деякі деталі, відрегулював всі механізми, почистив, пофарбував і досяг того, що його «коник» виглядав зовсім як новенький.
Але на мотоциклах Максим не зупинявся. Міг відремонтувати і телефони і ще деяку складну техніку. «Якось я у воду впустила телефон, — розповідає сестра, — гадала, що з ним вже все. Доведеться новий купувати. Максим його розібрав, висушив всі деталі. Щось там підчистив, зібрав і телефон знову працює. Свій телефон зібрав із деталей, які замовляв через інтернет. Потім вже, коли перебував на війні, розповідав, що своїм побратимам ремонтував телефони, замовляв для цього деталі».
Мама Максима родом із Долинської, тут проживала його бабуся. В селі Маловодяному вже жила його сестра Юлія і він вирішив придбати власний будинок, щоб жити поруч із сестрою. Також в цьому селі і навіть на одній вулиці.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Надя вмовляла коханого не йти до військкомату. Адже не так багато часу минуло від того дня, коли він повернувся зі строкової служби. «Але гадаю, що він мене не послухав і тихцем від мене ходив туди, — влітку 2022 року ми з ним поїхали провідати родичів на Харківщину, — йому зателефонували з військкомату. Сказали, що він мусить пройти ВЛК. Я дуже не хотіла, щоб він туди йшов, але зробити нічого не могла».
Максим Величко захищав Донецький напрямок у складі відділення радіоелектронної боротьби мотопіхотного батальйону військової частини А4123.
Розповідав Надії командир Максима випадок, що коли з бойових позицій хлопці ніяк не могли евакуювати тіла полеглих побратимів. Максим знайшов обхідний шлях, як пройти на те місце непоміченими для ворогів. Лише завдяки йому вдалося виконати цю важливу місію.
В січні 2025 року Максим після поранення приходив у відпустку і одружився зі своєю коханою Надійкою.
Загинув солдат Максим Величко 17 червня 2025 року . Того дня їхні бойові позиції ворог обстрілював КАБами та артилерією. Більшість бійців загинули від поранень, які спричинили вибухи. Сталося це неподалік села Веселе Волноваського району на Донеччині. Похований Максим Величко в Долинській.
За свою службу в ЗСУ Максима Величка було відзначено нагородами: «Ветеран війни», медаль «Хрест 60 ОМБр», відзнака командира військової частини А4123.
