Вінча Іван Павлович
Іван Вінча — дідусь, друг, захисник. Історія великого серця
Іван народився 7 грудня 1967 в селі Ісайкани Ниспоренського району Кишинівської області в Молдові. Його батьки Павло та Ольга Вінча були простими та працьовитими людьми, виховували шістьох дітей. Велика сім’я – це завжди нелегко. Але діти між собою дружили, допомагали одне одному і своїм батькам в домі та по господарству.
У 1974 році Іванко пішов до першого класу сільської школи. В шкільні роки він захопився спортом, переважно футболом та тенісом. На змаганнях різного рівня виборював і призові місця.
А ще Ваня захопився музикою. Із задоволенням освоював музичні інструменти. Навчився непогано грати на гармошці і на гітарі. Він міг на слух підбирати мелодії популярних пісень. У вільний час грав для друзів.
Після закінчення восьмого класу вступив до професійно-технічного училища, яке закінчив у 1983 році, здобувши середню освіту та фах будівельника. 26 квітня 1986 року Івана призвали на строкову службу в армію. Через два роки 21 травня 1988 року звільнився в запас зі спеціальністю «Стрілець-гранатометник».
Після демобілізації вирішив шукати кращого життя в Україні. Доля завела його до села Седнівка Устинівського району на Кіровоградщині. Саме тут почалася його трудова діяльність на будівництві. А невдовзі в цьому селі зустрів і дівчину Зіну в яку закохався. Вийшло все до банальності просто: брат попросив Івана відвести до дитячого садочка племінника. Молода вихователька в групі племінника запала в душу, взяла в полон його серце. Та так, що через рік зустрічей молоді люди вирішили одружитися.
Ще через рік у подружжя народився син Павло.
В 1996 році сім’я Вінчі переїжджає до міста Долинська. Цього року тут запрацював Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд і Іван влаштувався працювати на ньому шліфувальником.
А ще через деякий час влаштувався на роботу на Одеську залізницю АТ «Укрзалізниця».
«Де б не працював чоловік, за яку б роботу не брався — все в нього виходило як слід, — говорить дружина. — В усьому залишався відповідальним, до справи підходив ретельно, все прораховував наперед. Мав веселу вдачу, завжди був «душею» товариства. Його поважали як на роботі, так і друзі».
Щиро радів, коли нарешті народився перший онук Максим, а потім дідусь дочекався і онучки Софійки.
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії, яке перекреслило всі плани та мрії.
22 грудня 2022 року Іван Вінча отримав повістку і вступив до лав ЗСУ , щоб захищати Україну в складі 57 бригади. Під час оборони міста Бахмут на бойових позиціях отримав тяжке осколкове поранення та контузію. Це спричинило втрату високого відсотка слуху та зору.
Після лікування знову продовжував служити, виконувати свої обов’язки в діючіій армії. За службу отримав дві офіційні відзнаки: медаль «Учасник бойових дій» та медаль «Ветеран війни».
Отримані поранення та контузії не проходять безслідно. Та й фронтові умови далекі від санаторних. Почала розвиватися страшна хвороба. 21 травня 2025 року вона забрала від родини коханого чоловіка, дорогого батька, улюбленого дідуся. Він назавжди залишиться вічним Героєм та захисником нашої України.
