Гридін Олександр Олександрович
Олександр Гридін: дорога, що завершилася на полі бою, але триває в пам’яті
Олександр народився в Долинській 24 січня 1985 року в сім’ї Тетяни та Олександра Гридіних. Через рік в сім’ї народилася його сестра Віта.
Різниця у віці в дітей була невеликою і росли вони дружньо. У Саші було розуміння того, що він старший і має захищати молодшу сестру.
До школи дітей батьки вирішили віддати в один клас. Адже так набагато зручніше для дорослих і дітям легше вдвох навчатися. Бо однакові завдання, уроки, одна програма, вчителі тощо. Навчалися в Долинській школі №2. «Брат із сестричкою росли дуже дружніми, — згадує вчителька молодших класів Валентина Козачинська, — так вони одне за одного вболівали. Саша не давав нікому образити Віту. І Віта завжди приходила йому на допомогу. В навчанні не були найкращими, але й не гіршими. Саша дуже захоплювався малюванням».
«Саша з дитинства звик досягати своїх цілей і він прагнув бути в усьому першим, — розповідає Віта Гридіна. — Якщо в навчанні не дуже вдавалося займати перші позиції, то у всьому іншому: ігри, змагання, спорт, катання на велосипеді — йому важливо було займати перші позиції, робити щось краще від інших. Одного разу він катав мене на велосипеді і ми з ним впали. Я боляче вдарилася головою, а Саня зламав руку. Мені страшно було навіть дивитися на його неприродньо викривлену руку. Але він не подав вигляду, що йому болить. Насамперед запитав мене: «Як ти?”. Потім ми з ним потихеньку піднялися і покотили пішки велосипед додому. Йшов і заспокоював мене, що все буде добре. Завжди і всюди він за мене заступався».
Після закінчення школи навчався в училищі в Кіровограді (нині Кропивницький) на радіомеханіка. Далі Олександра призвали на строкову службу. Служити йому довелося в Києві. Після служби залишився працювати в столиці. Одружився, народилася донька Аліна.
Аліна розповіла, що її батьки розлучилися, але тато провідував її, вони проводили разом вихідні: «Він мене дуже любив. Завжди жартував, що це він мене народив. Мовляв, так сильно хвилювався коли мама була вагітною і коли народжувала, що це можна прирівняти до фізичного процесу народження дитини».
Олександр з часом налагодив власний бізнес станцію технічного обслуговування автомобілів. Але на якомусь етапі щось в справах пішло не так як треба і він став працювати охоронцем.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр повернувся в Долинську і пішов до військкомату, щоб добровольцем стати на захист України.
Воювати йому довелося на Херсонському напрямку. А пізніше на Донецькому, поблизу Курахового.
«Коли тато пішов на війну, ми з ним стали частіше спілкуватися телефоном, — розповідає Аліна Гридіна. — Я радилася з ним відносно вибору вишу та факультету. Він підтримував мене у всьому. Навіть коли я з мамою посварилася, він сказав, що я вже доросла, можу винайняти собі квартиру. А він мені допоможе. Я завжди відчувала його підтримку. Зараз мені його дуже не вистачає».
У своєму підрозділі він виконував обов’язки кухаря протягом двох років. Але коли постало питання, що хлопців на «нулі» потрібно підмінити, а ніхто добровільно не хоче це зробити, то Олександр запропонував свою кандидатуру. Тому що побратимам теж важливо мати перепочинок.
Розповідав рідним, як вийшли на позицію. Планували, що це буде на три доби, а довелося прожити там сім. Закінчилися харчі, бійці, які їх повинні були змінити не могли дістатися із-за щільних обстрілів, хлопцям довелося голодувати. З їхніх позицій видно було ворожі танки, які стріляли в сторону українських укріплень.
Другий виїзд планувався на 7 днів, а довелося провести в окопах 11. Двічі Олександра мало не підстрелили, а до евакуатора довелося йти пішки, бо всі мости вже були підірвані. Третій вихід планували теж на 7 днів. Але з нього він вже не повернувся.
Коли наступного разу їхню групу привезли на позицію, то під час вигрузки з автівки почався обстріл Одного бійця з групи поранило. Олександр відводив його на евак. Коли повертався до своїх — потрапив під мінометний обстріл. Двоє побратимів, які намагалися дістати його тіло теж залишилися на тому перехресті. Сталося це 7 березня 2024 року.
Поховали Олександра Гридіна в Долинській.
