Криворучко Тимур Юрійович
Тимур Криворучко: «Україну потрібно любити і захищати!»
Тимур народився 25 лютого 1997 року в смт Устинівка на Кіровоградщині, в сім’ї Юрія та Тетяни Криворучків. В сім’ї вже був старший син Артем. Родину Криворучків добре знали й шанували в Устинівці. Його дід Анатолій Криворучко пройшов шлях від ревізора до начальника фінвідділу при райадміністрації. «Толю не боялися, як то буває зазвичай з ревізорами, а поважали, — так згадує про свого брата Василь Криворучко. — Коли він робив ревізію на підприємстві чи в організації, то ніколи не ставив мети оштрафувати. Він вказував на недоліки і давав рекомендації як їх усунути. Батько Тимура, Юрій, мій племінник, працював заступником голови колгоспу ім. Кірова, а мама бібліотекаркою в районній бібліотеці».
Тато помер дуже рано, мама Тетяна залишилася одна з двома дітьми. Батьки Юрія — Віра та Анатолій Криворучки на той час вже переїхали до Долинської. Вони вирішили забрати онуків до себе. Тимур ріс дуже жвавим та допитливим хлопчиком. Допомагав дідусеві та бабусі по господарству.
З 2003 по 2012 рік Тимур навчався в долинській загальноосвітній школі №4. «Пам’ятаю, як він представився вперше — Тимур Юрійович, — згадує свого учня вчителька молодших класів Тетяна Дмитренко. — Хлопчик він був височенький і міцної статури. Багато таких дрібних епізодів, коли потрібна фізична сила, пропонував себе, говорив: “Я сильний, я зможу. Давайте я це зроблю”. Дуже активним та непосидючим був. Завжди веселий, усміхнений, завжди в русі і завжди в оточенні друзів».
Вчителька з посмішкою згадує, як проводили шкільний вечір на честь закінчення четвертого класу. З батьками придумали конкурс: нещільно надуті повітряні кульки потрібно роздушити і при цьому не використовувати гострі предмети. Конкурс виявився не таким простим, як здавалося на перший погляд. Тривалий час діти боролися з кульками, але нічого в них не виходило. Зрештою Тимур голосно сказав: «Я знаю як це зробити!», поклав кульку на підлогу і щосили вдарив по ній зверху ногою. Кулька лопнула. А за ним і інші діти почали виконувати завдання, кожен з них додумався як це зробити по своєму. Але він здогадався і виконав це завдання першим».
Пані Тетяна згадує, що дідусь Анатолій не пропускав жодних батьківських зборів. До виховання онуків відносився дуже відповідально. Тимур завжди приходив до школи охайно і сучасно одягнений, до занять мав всі необхідні приладдя. Якщо в когось з дітей не вистачало чогось до уроків — чи то забула дитина, чи батьки не встигли придбати, — Тимур завжди охоче ділився з однокласниками. Мовляв, я маю, можу поділитися, мені дідуня дозволяє це робити: «Дідуня і бабуня — саме так він називав своїх дідуся і бабусю. Не соромився цього навіть в більш старшому віці. Дуже їх любив».
Улюбленим предметом у Тіми (так його називали в сім’ї та в школі) була фізкультура, а особливо футбол. Він грав в збірних командах міста та району.
І вже навчався в старших класах, а все забігав до першої вчительки, щоб поспілкуватися, поділитися своїми успіхами. «Якось у вихідний день я зустріла його на ринку. Йому вже років 13-14 було. Він допомагав продавцям переносити товар. Сказав мені тоді, що хоче мати власноруч зароблені кошти, — згадує Тетяна Дмитренко. — Дідусь та бабуся забезпечували його всім необхідним. Але йому все ж хотілося мати і власні гроші».
Після закінчення 9-го класу поїхав навчатися у Знам’янку. Там вже жили його мама зі старшим братом. Тимур навчався в Знам’янському професійному ліцеї за фахом «кулінарія». Закінчив навчання в 2017 році, але в Долинській відповідної роботи не знайшов, влаштувався працювати охоронником. Далі також працював охоронником вахтовим методом по Україні.
«Якось зустріла Тіму, — згадує вчителька, — бачу, що він сумний дуже. Говорить бабуня померла. Він не хотів дідуся самого покидати. Стрічала їх, як вони прогулювалися Долинською. А потім і дідусь помер. І він мені тоді при зустрічі сказав, що дуже важко йому тут в Долинській жити, багато нагадує про рідних людей, яких вже немає поруч».
«Дуже любив слухати сучасну музику, — розповідає Василь Криворучко. — Він мав гарну фізичну підготовку, по вулиці йде хлопець ніби танцює. Сусіди всі згадують, що з кожним привітається, жартує, до кожного привітне слово скаже. І таким він з дитинства був. Вів здоровий спосіб життя. Як попросиш щось зробити — завжди відгукувався охоче. І зробить все якісно, може й хотів би десь покритикувати — так не знайдеш за що.
Почав зустрічатися з дівчиною. В 2020 році Тіму призвали до армії. Пів року служив в навчальній частині в Десні. Далі підписав на три роки контракт з Нацгвардією. Пройшов підготовку в навчальному центрі Нацгвардії країни, отримав військове звання головний сержант і його призначили заступником командира взводу».
Проходив службу Тимур в частині, яка базувалася в Запоріжжі. Періодично їхній підрозділ виконував завдання по обороні країни в зоні АТО. «Коли приїздив у відпустку в Долинську, ми з ним часто розмовляли, — пригадує пан Василь, — я розпитував його про плани на майбутнє. Він говорив, що по закінченні контракту планує одружитися. Працювати збирався в правоохоронних органах. Також планував вступити на заочне навчання до юридичного університету, щоб в подальшому мати перспективу підвищення по службі.
З ним цікаво було розмовляти на різні теми. Я бачив якусь проблему з однієї сторони і мав свої пропозиції щодо її вирішення. А він дивився на неї зовсім по іншому. І розкривав зовсім невідому для мене сторону. Бувало ми з ним сперечалися з якогось приводу. І мушу визнати, що йому вдавалося переконати мене в хибності деяких моїх суджень. Він вмів відстоювати власну думку, був цілісною натурою, багатогранною особистістю».
Вчителька пані Тетяна згадує що час від часу спілкувалася з колишнім учнем по вайберу: «Здебільшого ми переписувалися. І, пам’ятаю, як мене одного разу вразило його повідомлення: «Я весь час згадую, як ви нам говорили, що Україну потрібно любити і захищати. Тоді, в дитинстві, я навіть подумати не міг, що мені доведеться її захищати. А нині я повторюю ваші слова: «Україну потрібно любити і захищати!».
В ті перші дні повномасштабного вторгнення, ми щоразу при звуках повітряної тривоги спускалися до підвалу. І одного разу я почула, як хтось сказав: «Не стало Тимура Криворучка, поліг під Маріуполем». Це сталося 28 лютого 2022 року. Так боляче дізнаватися такі новини про своїх колишніх учнів, яких пам’ятаєш маленькими».
Поховати Тимура Криворучка в Долинській змогли майже через рік після загибелі 23 лютого 2023 року. На поховання зібралися люди відразу з двох громад: Долинської та Устинівської, побратими з Нацгвардії.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
