Малиш Сергій Володимирович
Життя, сповнене тепла й мужності: історія Сергія Малиша
Сергій народився 17 березня 1985 року в Долинській в сім’ї Володимира та Зінаїди Малиш. Мама працювала бухгалтеркою, а тато машиністом. Мав сестру Наталку, яка була старша від нього на 7 років. Сестра пам’ятає, що Сергійко в дитинстві був дуже привітним та вихованим хлопчиком. Дорослим подобалося, що він здалеку починав до них посміхатися, завжди вітався і охоче відповідав на всі їхні запитання, ніколи не соромився. Люди тішилися з маленького хлопчика, який так серйозно і по дорослому ділиться з ними своїми дитячими мріями та фантазіями.
А ще завжди любив крутитися поруч з мамою на кухні. «Наша мама дуже смачно готувала, — розповідає сестра Наталія. — І він з дитячих років перейняв багато її секретів. Йому завжди подобалося куховарити. Часто експериментував на кухні, додавав якісь свої інгредієнти, змінював технологію. Цим своїм вмінням він часто дивував друзів. Та так, що ті після частування у Сергія приходили додому і просили дружин, щоб дізналися у нього рецепт тієї чи іншої страви, бо настільки смачно приготовлену їжу їм доводилося куштувати вперше. Взагалі він був дуже близький з мамою, вона ділилися з ним своїми секретами».
З дитинства він навчився не витрачати відразу кишенькові кошти, які йому давали батьки. Накопичував їх на певні речі, які йому хотілося мати, але батьки не могли йому купити. Спочатку це були іграшки, а пізніше якісь більш серйозні речі. Ставив перед собою мету і впевнено її досягав.
Допомагав батькам завжди на присадибній ділянці, по господарству, цікавився, як що росте, як правильно доглядати за городніми культурами. Обожнював помідори, особливо домашні, вирощені власноруч. Батьки навіть думали, що Сергій в подальшому піде вчитися на агронома. Сергій дуже рано залишився без мами, доброї, чуйної, люблячої найдорожчої у світі людини. І завжди його підтримувала родина сестри Наталії, рідна тітка по матері Раїса Нелюбова.
Навчався в Долинській школі №1. Після її закінчення вступив до Олександрійського педагогічного коледжу імені В.О.Сухомлинського (спеціальність «вчитель фізичної культури»). Потім здобував вищу освіту в Бердянському державному педагогічному університеті. Але працювати вчителем зрештою не вдалося. Відслужив строкову службу в армії. Працював якийсь час в поліції. Пізніше заробляв тим, що займався ремонтами будинків та заміною вікон, дверей. Працював разом з двоюрідним братом Віталієм Нелюбовим. З його сім’єю Сергій дуже зблизився ще з юнацьких років. Дехто вважав, що хлопці рідні брати, а не двоюрідні. Невістка Антоніна Нелюбова, племінники Ілля і Макар стали для нього справжньою родиною.
Хоч власних дітей Сергій ще не мав, але любив спілкуватися і грати з дітьми сестри та Віталія. Дуже багато часу проводив з племінниками Артуром і Лізою, пишався їхніми успіхами і здобутками. Багато в чому він впливав на їхнє виховання, охоче залишався з ними, коли батьками потрібно десь відлучитися в справах, а приглянути за ними більше нікому. Заохочував племінників до риболовлі, оскільки і сам полюбляв рибалити.
«В перший день війни ми всі були налякані та розгублені, — згадує Наталія,— лише Сергій зберігав спокій». Він говорив своїм рідним, щоб не хвилювалися. Відразу сказав, що піде воювати добровольцем. «Адже у вас сім’ї і діти, а я один, — говорив Сергій своїй сестрі, — маю вас захищати». Просив також сестру Наталю, щоб вона сама виїхала за кордон і вивезла туди хоча б доньку. «Я нікуди не поїхала, бо вважала за потрібне підтримувати свого брата і бути поруч зі своєю сім’єю, — говорить сестра. — Та і як я можу виїхати, якщо залишаються тут мій син і брат, який йде воювати».
Сергій в перші дні вторгнення пішов до військкомату. Йому сказали чекати дзвінка. 17 березня рідні привітали його з днем народження, а вже наступного дня з речами він вирушив до пункту комплектації.
Солдат Сергій Малиш захищав Україну на посаді номера 2-ої обслуги гармати 2-го артилерійського взводу 1-ої артилерійської батареї артилерійського дивізіону 13 БрОП Хартія. Військова частина 3102.
Спочатку проходив навчання в Німеччині. Потім довелося йому воювати переважно на Харківському та Донецькому напрямках. Кілька разів приїздив у відпустку. Про те, що бачив там, на лінії бойового зіткнення, він нікому не розповідав — оберігав своїх рідних, щоб вони зайвий раз не хвилювалися. Якось поділився новиною, що зустрів на війні дівчину, з якою хоче одружитися. Всі раділи за нього, за те, що він нарешті знайшов свою половинку і створить власну сім’ю.
Розповідав, що багато в їхньому підрозділі майстровитих хлопців, які при потраплянні на нове місце дислокації, здатні зробити побут бійців максимально зручним, наскільки це можливо в тих умовах. Навіть в лісосмугу проводять електрику, від якої працюватиме холодильник. Сам Сергій за нагоди міг приготувати для своїх побратимів смачні страви. Завжди просив рідних, щоб з посилками надсилали томатні соуси, кетчупи, аджику. Бо й сам любитель помідорів й побратими не проти подібних приправ.
Кожного разу з нетерпінням зустрічав свого дядю і хрещеного племінник Макарій Нелюбов. Адже він привозив йому якісь особливі гостинці: прапор з підписами побратимів, новий шеврон, відстріляну гільзу та інші дрібнички, від яких хлопці бувають в захваті.
В січні 2025 року Сергій приїхав додому у свою останню відпустку. Рідні помітили його пригнічений стан, намагалися вговорити обстежитися в обласній лікарні, записали на прийом до лікаря. Сам Сергій запевняв, що з ним все добре і немає підстав для хвилювання.
18 січня 2025 року рідні збирали Сергія знову на фронт. Але до місця призначення він не доїхав. Перестало битися серце рідної людини. Неочікувано. Раптово.
Похований Сергій Малиш у Долинській.
