Недосєка Олег Анатолійович
«Син, будівничий, захисник: світла пам’ять про Олега Недосєку»
Олег народився в 13 серпня 1976 року в селі Антонівка Долинського району. Він був середнім з трьох братів сім’ї Недосєки.
Невдовзі сім’я переїхала до міста Кривий Ріг, батько Анатолій працював на одному з підприємств міста в гарячому цеху. Чоловік разом з дітьми самостійно збудував власний будинок в місті.
Від тяжкої хвороби на початку 90-х років померла дружина. Чоловік залишився один з трьома дітьми. Дітей Анатолій виховував в атмосфері поваги та взаєморозуміння.
Часто говорив своїй сестрі Тамарі Заїці: «Хто ж їх пожаліє як не батько».
В 90-х роках людям на підприємствах дуже часто затримували зарплату, грошей родині Недосєк часто ледве вистачало на те, щоб прогодуватися. Почали накопичуватися борги за комунальні послуги. І чоловік прийняв рішення виїхати з міста в сільську місцевість. Адже більшість продуктів можна вирощувати самостійно на подвір’ї і присадибній ділянці.
В 1997 році батько з синами переїхали на постійне місце проживання в село Лаврівку Долинського району. Відремонтували власний будинок, завели господарство: гуси, качки, кури, голуби. Обробляли город.
Односельці помітили, що чоловік добре володіє будівельними навичками, почали запрошувати його для того, щоб комусь щось побудувати, зробити ремонт. За помічників у чоловіка завжди були його сини: Сергій, Олег та Андрій.
Старший Сергій, після закінчення школи, переїхав у Кривий Ріг, пішов працювати на те ж підприємство, де раніше трудився батько. З часом до міста переїхав і молодший Андрій. Олег весь час залишався поруч з татом.
Пані Тамара розповідає, що всі три її племінника вміли добре і якісно робити ремонти помешкань. Могли навіть з нуля побудувати будинок. Так, коли її родичі задумали побудувати магазин в Долинській — то запросили для цього Олега Недосєку. Він виконував всі роботи, як то кажуть “з нуля”. Заводив самостійно всі необхідні комунікації: «Я тільки дивувалася та запитувала де ж то він тому всього навчився. Але ж і так зрозуміло, що малим ще допомагав батькові будувати будинок в Кривому Розі, приводити до ладу хату в Лаврівці, і потім батькові де тільки не доводилося працювати — всюди брав з собою і синів».
Після смерті батька Олег теж переїздить до своїх братів в місто Кривий Ріг.
З 2015 року його мобілізували і він брав участь в проведенні Антитерористичної операції, захищав територіальну цілісність України в Донецькій та Луганській областях. У липні 2017 року отримав статус «Учасник бойових дій».
Перше поранення з діагнозом забій головного мозку отримав у 2017 році. Після виписки з лікарні йому дали відпустку для реабілітації. Далі він знову повернувся в свою частину на службу. В січні 2018 року вдруге потрапив до госпіталю з кульовим пораненням стегна. Після лікування знову повертається на службу. Демобілізувався лише 1 квітня 2020 року.
Отримав статус ветерана війни з інвалідністю третьої групи. Періодично доводилося Олегу повертатися до госпіталя для того, щоб пройти черговий курс лікування.
Помер Олег Недосєка 20 червня 2023 року в місті Кривий Ріг. Поховали його в місті, поруч з мамою.
«Незадовго до його смерті я розмовляла з ним телефоном, — згадує тітка Тамара Заїка, — Він перебував у гарному настрої, як завжди жартував. Гумор у нього був присутній взагалі. За будь яких умов, Олежка залишався оптимістом і завжди вірив у краще. Шкода, що такі молоді люди йдуть з життя, адже втратили вони своє здоров’я на війні з окупантами».
1 жовтня 2024 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в селі Лаврівка Новогригорівського Першого старостинського округу відбулося урочисте відкриття пам’ятних знаків полеглим Героям-землякам — Олегу Недосєці та Ігорю Місюні.
