Осипенко Анатолій Вікторович
Анатолій Осипенко пішов воювати добровольцем, щоб звільнити рідну Херсонщину
Анатолій народився 17 жовтня 1986 року в селі Нововознесенському Високопільського району на Херсонщині. Після закінчення школи навчався на тракториста в училищі в селі Архангельське.
Зі своєю дружиною Людмилою Анатолій познайомився на заробітках в селі Великі Копані на Херсонщині.
Жінка приїхала туди зі своєю сестрою з Долинської. Працювали вони тут вже третій сезон. Помітили вони, що на сусідніх городах працюють четверо хлопців. Звернули увагу на те, що працюють вони багато. А харчуються абияк. «Запропонували ми їм води, спитали чи хочуть їсти, запросили на суп, — розповідає пані Людмила. — Хлопці дуже соромилися, відмовлялися, але ж ми бачили, що вони голодні. Зрештою згодилися. Розговорилися з ними, познайомилися.
Толя у вихідний запросив мене на море. Я йому відповідаю, мовляв, яке море. У нас же грошей немає. Нічого, говорить, на дорогу нам вистачить. І поїхали ми з ним в Скадовськ. В морі покупалися, голодні цілий день були, бо ж гроші мали лише на дорогу. Але щасливі. Толя веселий такий хлопець, простий і добрий.
А вже наступні вихідні ми були при грошах. Знову поїхали на море, але ж з грошима — то зовсім інші відчуття.
Закохалася я в Толю, а він в мене. Як почали разом жити — він постійно мене до РАГСу запрошував, щоб офіційно оформити наші стосунки. Я все відмовлялася. Бо старша від нього. Та й кохання або є, або його немає. Ніякі папірці не зроблять людей щасливими, якщо кохання немає».
Людмила розповідає, що прожила з Анатолієм 9 років. І ці роки почувала себе щасливою.
Згадує жінка, як вперше приїхала з ним в Долинську. Чоловік був в захваті від міста. Йому дуже подобався доглянутий та впорядкований центр, зелені вулиці, квітники біля приватних будинків.
Надалі пара на заробітки їздили вже вдвох. «За ці роки, що ми разом, всю Україну з Толею об’їхали. Де тільки нам не доводилося працювати, — говорить жінка. — Він був легкий на підйом. Любив робити сюрпризи. Якщо, бувало, захворію, то він мене в ліжко вмовляє лягти. Сам приготує якийсь суп і несе, щоб мене нагодувати. Про мене ніколи ніхто так не турбувався, як Толя. Я з ним вперше відчула, що таке турбота і як це важливо не тільки про когось піклуватися самому, а й відчувати турботу іншої людини про тебе. І це у нас з ним завжди так було.
Якось прийшли ми з ним на фермерське поле сапати, а він говорить, мовляв, до обіду сапаємо, а після обіду йдемо купатися. Та яке купатися, Толю, — відповідаю йому, — ми ж з тобою вирішили на машину заробляти. А він і говорить, мовляв, встигнемо на машину заробити. До обіду заробляємо, після обіду — йдемо купатися».
Щастя Людмили і Анатолія Осипенків зруйнувала війна. Анатолій, коли почув про те, що окупована його рідна Херсонщина, пішов до військкомату добровольцем. Хотів воювати саме на Херсонському напрямку, щоб звільнити від окупантів своє рідне село. Але потрапив до 79-ї бригади, яка воювала на Донеччині.
Чоловіку все не давав спокою той факт, що його стосунки з коханою жінкою не зареєстровані офіційно. Він запросив дружину приїхати до села в якому базувався їхній підрозділ і там зареєстрували шлюб.
Людмила згадує свою останню розмову телефоном з чоловіком в ніч з 4 на 5 травня 2023 року. Розмовляла з ним по відеозв’язку. Анатолій просив дружину передати його рідним, що з ним все добре. А на прощання сказав Люді, що безмежно її любить. І надіслав стікер у вигляді зайчика з сердечком.
А 5 травня Людмилі зателефонували і повідомили, що Толі не стало. Вона не могла в це повірити. мозок відмовлявся сприйняти страшну новину. Він загинув в результаті мінометного обстрілу наших позицій ворогом в н.п. Мар’їнка на Донеччині.
«Коли Толю ховали, — з сумом згадує дружина, — і військові понесли труну від «Червоної Калини» вгору по вулиці Соборності України, я побачила як їм дорогу перебіг заєць. Уявляєте, серед білого дня центральну вулицю перебігає заєць. А в мене відразу перед очима той його останній стікер — зайчик з сердечком».
Вже два роки на ганок будинку Людмили прилітає голуб. Жінка його годує, довго з ним розмовляє, бо вірить в те, що це душа її чоловіка прилітає, щоб побачити кохану дружину. Пересвідчитися чи все в неї добре.
Анатолія Осипенка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
