Репела Олександр Семенович
Його сила — у доброті: шлях Олександра Репели
Олександр народився 18 липня 1973 року в селищі Молодіжне Долинського району в сім’ї Ганни та Семена Репели. Мав ще молодшого брата Юрія.
Навчався в Молодіжненській середній школі. Після її закінчення вчився на тракториста. Друзі розповідають, що був він гарним фахівцем, обожнював працювати з технікою, багатьом допомагав з ремонтом мотоцикла чи автівки.
«Знаю його ще зі школи, він однокласник мого молодшого брата, — згадує Володимир Візер. — Сашко — дуже щирий і душевний хлопець. Любив пожартувати. Я його до себе на весілля свідком запрошував Завжди готовий прийти на допомогу. Ми любили з ним на мотоциклах їздити навколишніми селами. Якось я познайомився і зустрічався з дівчиною з Лаврівки. Домовився з нею про побачення, а мотоцикл мій зламався, ремонтувати часу вже немає, не встигну. Пішов до Сашка, пояснюю ситуацію. Мовляв зможеш мене до Лаврівки відвезти. Хвилин 40 там погуляти і потім ми назад поїдемо. Щоб я в очах дівчини брехуном не виглядав. Мобілок тоді ще не було. Іншим чином зв'язатися не можливо.
Він відповів, що я можу взяти його мотоцикл і поїхати на побачення сам, мовляв, вранці повернеш. Моєму здивуванню не було меж. Адже він так турботливо до свого мотика ставився, порошинки з нього здував, шампунем мив, натирав всі блискучі деталі. Перепитав, чи це мені не почулося, чи настільки дійсно мені довіряє. Він відповів, що бачив як я їжджу на мотоциклі і впевнений, що я привезу його «коня» цілим і неушкодженим».
Працювати влаштувався спочатку на цукровому заводі.
«Я познайомилася з Сашею на дискотеці, — розповідає дружина Тетяна. — закохалася в нього з першого погляду за веселий характер, за красиві карі очі. «Зустрічалися півтора року. В 1999-му році одружились, а в 2000-му у нас народилася старша донька Кароліна. В 2008 році — молодша Софійка.
На той час ми жили в Києві, Саша захворів і не міг ходити на роботу. То працювати довелося мені, а чоловік з двомісячного віку доглядав за донькою. Мені куми говорили, що не кожен чоловік може сидіти з дитиною, міняти підгузки, варити кашки. А Саша це все робив. Він дуже любив своїх доньок. Та й вони обидві схожі на нього й обожнювали свого татка».
«Любив тварин, особливо котиків. Якось зустрів мене, питає: «Вовчику тобі котики потрібні? В мене кошенята і потрібно їх прилаштувати». Приходжу до нього, а він так з тими кошенятами няньчиться, як з дітьми — сам їсти не сідає, їх в першу чергу годує», — згадує Володимир Візер.
Олександр Бур’янов вважає, що Олександр Репела був йому більше ніж друг: «Саня для мене як брат. І підтримає, і порадить, і допоможе. Якщо потрібно десь поїхати, а моя машина не працює — йду до Сашка. Ніколи не відмовляв ні в чому. І грошей не брав. Хіба тільки на бензин. Потрібно було в лікарню родичів відвезти до Кропивницького — звертався до Сашка, бо знав, що він погодиться це без зайвих запитань і умов. Майстром з ремонту автомобілів та мотоциклів він був першокласним і всі про це знали. Багато людей до нього зверталися, коли потрібно несправність усунути. І він техніку дуже любив, відчував її».
Сусідка пані Алла Степанова пам’ятає Олександра, як доброго сусіда: «Простий, скромний чоловік. Трохи сором’язливий, дуже любив своїх донечок. Ніколи не чула, щоб він на них хоч голос підвищив. Гарний сім’янин, та й просто добра та чуйна людина. Допомагав він тут всім, хто до нього звертався, коли потрібно машину відремонтувати чи мотоцикла — всі до нього йшли, знали що Сашко допоможе. Братові своєму також багато допомагав — ремонт зробити чи по господарству щось.
Мобілізували його і він пішов, хоч незадовго до цього операцію переніс. Коли приїздив у відпустку — розмовляла з ним. Він говорив, що так не хочеться повертатися на війну, так добре дома, поруч з дітьми, з онучатами».
Володимир Візер згадав, що останній раз зустрів Олександра в 2023 році, він був після операції. Сказав, що трохи оклигає і йтиме до військкомату, щоб йти на війну.
У серпні 2023 року Олександр отримав повістку і пішов захищати Україну.
«Тата поважали в нашому селищі за відкритість, щирість і доброту, — говорить донька Кароліна. — Завжди говорив, що ми з сестрою — це його найбільший скарб. А потім додалися ще й онуки. У мене народилися близнюки Єгорка і Єва. Він не міг ними натішитися. Завжди мріяв про сина, а тут вже онук росте. Мріяв, що ходитиме з ним на риболовлю, навчатиме їздити на мотоциклі».
Олександр Репела отримав повістку у серпні 2023 року. Воював на Донецькому напрямку у складі 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини А0989. Виконував бойові завдання на «нулі»: захист позицій, штурмові операції. Він мав м’який і добрий характер. Психологічно дуже важко сприймав загибель своїх побратимів. Після одного бою його побратим, що став вже і найкращим другом отримав, поранення в голову. Умови бою були такі, що бійці не могли відразу евакуювати поранених. Наступний вибух спричинив пожежу і поранений боєць згорів заживо. Олександр теж отримав поранення, лікувався в госпіталі. І весь час перед його очима стояла картина страшної загибелі товариша. Чоловіка охоплювало відчуття безсилля та провини від того, що він не міг йому ніяк допомогти.
Після госпіталю Олександр отримав відпустку, побував вдома. Спілкувався зі своїми рідними і друзями. Не міг натішитися онуками. Перед від’їздом він дарував усі свої улюблені речі. Зятю подарував вудки та інші рибальські пристосування. Онукам — музичну колонку. Говорив про те, як скучив за ними всіма, як йому не вистачає родинного тепла на війні.
«Я тоді не розуміла, що тато з нами прощається, — говорить Кароліна. — Він не був боягузом. Але його душа, його добре серце не витримували тих жахів, які йому доводилося бачити».
Загинув Олександр Репела 3 липня 2024 року поблизу села Григорівка на Донеччині.
