Череп'яний Ігор Володимирович
Ігор Череп’яний повернувся із-за кордону, щоб стати на захист своєї країни
Народився Ігор 17 вересня 1995 року в Долинській в сім’ї Володимира та Оксани Череп’яних. Але невдовзі подружжя розлучилося. З трьох років вітчим Віктор Рєзніков став Ігорю за тата. В сім’ї народилися молодші брат Андрій і сестра Соня.
Ігор допомагав батькам з доглядом за молодшими дітьми.
Навчався хлопець в долинській школі №4. «Ігор був дуже скромний і тихий хлопчик, — розповідає про нього вчителька Світлана Лохмачова, — дисциплінований, спокійний. Не виділявся в якихось активностях чи навчанні. Всі прохання вчителів виконував, не сперечався ні з ким, не намагався якось виділитися серед інших дітей».
Тітка Ігоря Тетяна Данилова згадує, що Ігор взагалі не любив, коли хтось підвищував голос чи починав надто гучно розмовляти. Завжди намагався заспокоїти людину, стишити її емоції. Ніколи не конфліктував ні з ким. «Ще Ігорьок був обов’язковим у виконанні своїх обіцянок, — продовжує пані Тетяна. — Будь яке доручення виконає. Ніколи не бувало такого, що пообіцяв і забув. Дуже чуйний та добрий. Відгукувався, якщо щось потрібно допомогти. Відмови від нього не чула».
Після закінчення 9-го класу вступив до училища №39 в Кривому Розі, отримав професію кранівника-стропальника баштового козлового крана та автокрана. Був призваний на строкову службу.
Повернувся в Долинську, працював на елеваторі два роки. Потім поїхав працювати в Угорщину. Прожив в цій країні 5 років. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор кликав до себе маму з молодшою сестрою. Але пані Оксана відмовилася, тому що не могла покинути наодинці чоловіка і другого сина Андрія в такий страшний і небезпечний час. Тому Ігор повернувся додому.
І відразу добровольцем пішов до військкомату. Потрапив до 124 бригади ТрО, якій довелося звільняти Правобережну Херсонщину, зокрема Бериславський район. Мав бойовий позивний «Череп». Після звільнення Херсона бійці цієї бригади виконували бойові завдання на Лівобережжі річки Дніпро та на островах Нижньодніпровських плавнів. Влітку 2024 цей підрозділ розформували і на його основі створили 34-у бригаду берегової оборони.
Одружився і в їхній сім’ї народився син Богдан. Ігор мріяв про сина, любовно називав його «Бубличком». По відеозв’язку завжди просив дружину показати його синочка «Бубличка».
Мама Ігоря, пані Оксана розповідає, що син завжди цікавився чим захоплюються його молодші брат і сестра. Так, дізнавшись, що Соня мріє навчитися грати на гітарі, він придбав їй красивий інструмент білого кольору. Дівчинка лівша і у Долинській школі мистецтв немає викладача, який би допоміг їй опанувати інструмент з урахуванням цієї особливості. Тому вона вчилася грати самостійно, переглядаючи уроки з інтернету. Дуже мріяла зіграти братові композиції, які вивчила. Але не судилося Ігорю почути гру Соні. Вона виконувала їх вже на цвинтарі біля могили брата.
Мама розповідає, що Ігор дуже любив вірші. Навіть на війні, коли мав вільний час, вчив напам’ять вірші. Потім читав їх по телефону мамі.
«У свої 29 років син виглядав досить юним, — говорить мама, — в магазині продавчині відмовлялися продавати йому цигарки та алкоголь. Навіть сестричка за нього заступалася. Мовляв, як це, моєму братові вже майже тридцять років. Він на війні третій рік захищає нас. А ви йому цигарки не продаєте».
Командир розповідав мамі, що залишився живим завдяки її синові. Група з 5-ти бійців поверталася з бойового завдання моторним човном. Коли до берега залишалося вже зовсім близько — поруч вибухнув КАБ. Троє бійців загинули, двоє вижили, але отримали поранення і дуже сильні контузії. Ігор Череп’яний сидів в човні спиною до командира. Вийшло так, що весь смертоносний удар прийняв на себе.
Поховали Ігоря Череп’яного в Долинській.
