Посунько Микола Миколайович
«Микола Посунько хоть і був наймолодшим з нас, але виявився наймудрішим»
Микола народився 12 грудня 2002 року в селищі Березнегувате на Миколаївщині в сім’ї Валентини та Миколи Посуньків. Його батьки безвідповідально ставилися до своїх обов’язків щодо виховання та догляду дітей. І зрештою їх позбавили батьківських прав. Стояло питання про те, щоб дітей забрати від батьків та передати в інтернат. Служба у справах дітей почала телефонувати родичам з питанням чи не зможуть вони взяти опіку над дітьми Посунько.
«Мій чоловік Василь доводиться рідним братом Коліної мами, — розповідає Катерина Скриль історію про те як діти Посуньків потрапили до їхньої сім’ї. — Коли чоловік почув, що дітей будуть переводити до інтернату, він одразу звернувся до мене. Мовляв, негоже, щоб при живих дяді і тьоті племінники перебували в такому закладі. Я погодилася, чоловік оформив опікунство. Так Коля з Мариною стали членами нашої сім’ї. Колі на той час 5 років було, сестра його вже ходила до сьомого класу. У нас власних двоє дітей. Теж син і донька. Відразу стали багатодітною родиною.
Він у нас тут і в дитсадок «Казку» ходив і потім школу №4 закінчував.
Дуже швидкий, веселий був. Десь побіжить з хлопцями гратися. Телефоную йому, мовляв, ти де, Колюсику? «В Долинській», — відповідає. І шукаємо його гуртом по всій Долинській».
Пані Катерина відзначає, що Миколка ріс добрим і слухняним, в школі навчався посередньо, але дотримувався вимог дисципліни. Майже з перших днів своїх дядю і тьотю він почав називати татом і мамою.
Згадує жінка, як гуртом вчили Миколку рахувати. Тренувалися на цибулинах, просили його порахувати. Він і рахує: «Одна, дві, три, багато». Далі «багато» рахунок не йшов, як не старалася пані Катерина. Тоді спробували рахувати гроші. І тут справа зрушила з місця, хлопчик швидко освоїв рахунок.
Після закінчення дев’ятого класу поїхав навчатися у Миколаїв, вступив до суднобудівного професійного училища, отримав професію машиніста крана.
Далі хлопець підписав контракт з 36 морською бригадою морської піхоти. Мовляв, роботу знайти в Долинській важко, а контрактна служба в ЗСУ — це можливість заробити гроші. Далі можна і якусь власну справу відкрити. Мав серйозні плани на влаштування свого життя в майбутньому.
На початок повномасштабного вторгнення Микола Посунько перебував на навчанні у Львові. Їхній підрозділ відразу відкликали з навчання для того, щоб зупинити просування ворога по українській території.
«В нашій мінометній батареї Коля виявився наймолодший, — розповідає побратим з позивним «Київстар», — він заключив контракт у 18 років, його позивний «Малий». Але хочу сказати, що така сміливість і відвага, як у Колі, зустрічається рідко. У цьомі він давав приклад нам всім. Якось на позиції, коли ми відбивали Миколаївщину в 2022 році, йому довелося готувати на всіх їжу. Зазвичай кожен бере свою порцію і відходить в сторону, щоб поїсти. Коля розкладаючи їжу по тарілках, просив побратимів не розходитися. А потім сказав: «Я хочу, щоб ми пообідали тут поруч, всі разом. Хочу відчути сім’ю». Хоч і наймолодший, але він був мудрішим від багатьох з нас. Саме ця його ініціатива обідати разом зблизила нас між собою».
Розказав «Київстар», як йому з «Малим» на Авдіївському напрямку доводилося ділити один окоп на двох і спати по черзі, підібгавши під себе ноги: «Він не любив копати землю, лінувався, а жити все одно хочеться. Тому і притісняв в окопі побратима. На позиції в Кринках ми лежали з ним поруч, втиснувшись у землю. Бо ворог з міномета поливав все суцільним вогнем. А потім в селі Іванівка, яке знаходиться через Дніпро навпроти Кринок ми бігли вулицею ухиляючись від мін і Коля жартував, мовляв, добігаємося, що в цьому селі нас ТЦК спіймає.
Дуже любив тварин. В Херсоні підібрав руденького песика. Доглядав за ним, купав, годував. Був фанатом саме рудих собак і котів. Песик завжди чекав свого господаря на його ліжку. Він і зараз живе з нами, немає тільки Колі».
За три з половиною роки довелося Миколі Посуньку воювати на різних напрямках: Херсонський, Сумський, Харківський, Запорізький, Курський. А загинув він на Донеччині неподалік міста Костянтинівка. При виїзді з бойових позицій ворожий FPV дрон влетів у автівку в якій їхали бійці. Троє поранених різного ступеню тяжкості, Микола Посунько, позивний «Малий» загинув.
Сталося це 21 вересня 2025 року.
Микола Посунько за мужність і сміливість при виконанні бойових завдань відзначений наступними нагородами: медаль «Ветеран війни», медаль «Золотий Хрест», медаль «За оборону плацдарму Кринки», відзнака «Чорний батальйон миколаївських морпіхів», відзнака «Хрест морського піхотинця».
